Життя несе, життя вирує,
А світ нестримний і крихкий;
дається, що навкруг, взнаки,
щоб жали істину земную...
Сміється сонечко і літо,
Бог все це людям вдарував –
мо все ж придумають устав,
щоб жить у злагоді на світі.
Вдогін їм Біблію послав
і цілу свиту із Пророків.
Пройшла лиш пригоршня тих років,
як світ в пожежі запалав.
Б'ють один одного віками,
з перервами в десятки літ –
чи добиваються побід,
чи навзаєм копають ями?
Щоб не подумали там що?
Планету ділять на "городи,"*
щоб захищати від у родів –
багатих кошіль і ще щось...
Так і породжуються війни
й тут не проклюнутись кінцю.
На голови дощі з свинцю,
ракети, вогнемети, міни...
Про мир все плещуть язиком,
а під полою лишень зброя.
Одну лиш зґвалтували Трою?
Смерть вдосконалюють кругом!
* городи – країни
Фото з Інтернету: Барселона
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844930
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.08.2019
автор: Променистий менестрель