Проходять швидко дні, сплять спокійно ночі.
Хтось не в змозі до кінця розплющить очі,
Не бачить струменів краси величної,
Мінливої, загадкової й ліричної.
Ходить туди, сюди за програмою, мов робот,
Всмоктує інформацію, як слон воду в хобот.
Блідне буденність, ріжуть різко проблеми нескінченні.
Інші ж люди шиють чи тріпочуть теми незліченні.
Здається, так вони втікають від самоти,
Від гостроти, від гіркоти та від суєти.
Таким, можливо, варто кинуть все й піти у храми на мить чи на час,
Де відкриваються насправді дивовижні панорами для всіх нас.
Перші храми ‒ ліси, галявини, савани, джунглі й луки,
Де чути пташині співи, дикі та шепотливі звуки,
Вирує, літає, плететься, повзає життя.
І в кожного своє неповторне серце биття.
Там вібрують хитка рівновага та свобода,
І для когось це і є ‒ найбільша нагорода,
І все так майстерно зв'язане, немов переплетіння.
А з-за дерев пробивається яскраве мерехтіння.
Десь там простяглися кришталеві озерця та річки,
Які так стрімко, безупинно в'ються, неначе стрічки.
А в глибині струмок булькоче,
Немов важливе щось шепоче.
Тумани тихо встеляють скелясті дахи.
Котяться в даль розлогі протоптані шляхи.
Зелені храми ‒ барвиста домівка для мільярдів видів
І прадавня виставка картин неймовірних краєвидів.
Інший храм ‒ причаївся під товщею води,
Де розляглися свої насіння та плоди,
Місцями килими коралові розстелились
Або ж печери далекі темні розвалились.
Там клубочаться мешканці глибинні, полохливі,
Велетенські та малі, плавні, швидкісні й грайливі.
Одні із них мандрують Всесвітом підводним
Поодинці чи групами, один за одним,
Інші ж свій рідний дім ні на мить не полишають,
Все вдосконалюють: зміцнюють чи прикрашають.
А дно так виблискує пейзажами піщаних малюнків,
Насичених, світлих, легких та ніжних, ніби поцілунків.
Холодні й теплі течії безустанно віють,
Свою енергію шалену повсюди сіють.
Блакитний храм ‒ цілісний, пульсуючий вихор, планетарний,
Як заряд, такий складний і в той же час елементарний.
Наступні храми близько, зовсім-зовсім поруч,
Слід лиш поглянути праворуч чи ліворуч,
Захопливі, ошатні, просторі та контрастні,
І сяють ясно, ніби посмішки прекрасні.
А в середині співають дзвони, розливаються молитви ‒
Хвилясті звуки, немов відтінки веселкової палітри.
Ривками все завмирає ‒ спокій, тиша,
Не проскочить непримітно навіть миша.
Палають свічки в золотавих свічниках, складаються листи,
Мудро споглядають чи щось показують ікони та хрести.
Служить віддано разом із помічниками панотець
За звичаями та канонами, що утвердив Творець.
Тонко обіймають пахощі п'янкі, тягучі та приємні.
Безголосно скрикують прохання палкі, щирі та таємні.
Храми на землі ‒ сукупна мережа, розгалужена по світу,
Так само, як легенди, притчі й вислови з святого Заповіту.
А далі храм, який в іншому вимірі, десь там, в далі, на небесах,
Там, де не спекотно, як в пустелях, та не морозно, мов на полюсах.
Він без кордонів, незримий, неосяжний,
Для когось свій, а для когось недосяжний.
Там є все й нема нічого,
Ходять всі й нема нікого.
Він досконалий, чистий, незбагненний,
І за оцінками ‒ неоціненний.
Звідти за усім відбувається контроль.
І в кожного своя написана вже роль.
У ньому неможливо щось забрати, взяти чи віддати.
І атмосферу та гармонію його не передати.
Там первісні панують норми
І стійкі й виразні форми.
Небесний храм ‒ порухи диму, які пливуть краєм буття.
Одні здіймаються у вічність, інші впадають в небуття.
Останній храм ‒ тут, в душі у кожного із нас.
Туди не можна з легкістю увійти на час.
Там розігруються сценарії та майстер класи
І вибираються з-поміж усіх найкраші траси.
Там час від часу дрімають або ж кудись пливуть, біжать.
Деякі, мов загадки, яких до кінця не розгадать.
Одні низькі, інші високі.
Одні пусті, інші глибокі.
Одні розкішні, інші бідні.
Одні відверті, інші підлі.
Шлях до нього непростий, тернистий,
Лиш один, як смолоскип, іскристий.
Його можна обікрасти, зруйнувати ненароком.
Входити туди потрібно поступово, крок за кроком.
Духовні храми ‒ вогнища та вогники на суші, в океані,
Які спалахують, горять та гаснуть, мов жаринки у вулкані.
04.10.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844945
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.08.2019
автор: Оля Тимошенко