Все народжується та обов'язково мусить вмерти,
Невмолима діалектика всього сущого у природі.
Під сонцем усе живе, чи зелене смертне родить,
Забрати в ніщо бажання смерті нічим не затерти.
Не можу повірити, і це дитятко готується зжерти
Ніч вічна, котрій ніхто, і ніщо серйозне не зробить.
Любе життя вона зімне вміло в ніщо й покоробить,
На прю як би не став з нею не став кожен вперто.
Сміх внука свідчить, що часу залишилось так мало,
Минуле забрало життя, котрого здавалось багато,
Завжди тобі часу вперто на все ніяк не лишалось.
Зостанеться в світі інших розпалене буйне багаття,
Не віриться, що і твоє життя смертне щось зламало,
Твій дух спливе на темному озері зеленим лататтям.
(Сонет)
9 лютого 2000 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844985
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 14.08.2019
автор: Володимир Кепич