Він огортав її так ніжно, наче бриз
І тихим спокоєм з душі стирав печаль,
Він шепотів, що на землі є парадиз,
І розсипалися слова, немов кришталь.
Вона замріяно стояла на піску,
Гойдала спокій у думках, немов дитя,
Яке дрімало серед зір на рушнику,
Що простелився в мікрокосмосі буття.
І він поклав маленьку мушлю їй до рук
В цей теплий вечір, що торкався земних скронь,
Між босих ніг проліз до моря чорний жук,
І засвітив доріжку місячний вогонь.
Десь теплохід гудів і тлів сумний маяк,
Під крики чайок море залягало в штиль,
А він п'янив її, немов гіркий коньяк,
Під гуркотіння у душі нестримних хвиль.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845235
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2019
автор: Sukhovilova