Вона пливла під музику Вівальді –
Назустріч ліс доріжку розстеляв,
А літо м'яло сливи на асфальті,
Йдучи під ніж вгодованим телям.
Підчас воно приречено пручалось,
Втікало геть і линуло до рук,
У всіх начал шукаючи начало,
В усіх живих сповільнюючи рух.
Йому усе на світі завинило,
Йому усі на світі – боржники,
Хоча й весна віталася ревниво,
Хоч осінь жме, не стримана ніким.
З його очей дивились голі душі,
З волосся чулись тихі голоси –
Це поле подих вічності ворушив –
Останню путь серпневої коси.
І так напівпорожніми садами,
Викочуючи динями поля,
Йшло літо і немає в тому драми –
Скінчився строк у наймита селян.
А хтось його виштовхував у спину,
А хтось хотів схопити за рукав,
Та колесо часів не має спину,
І літо йшло, хто б в гості не гукав.
[i]© Марґо Ґейко
21.08.2019[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845740
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.08.2019
автор: Марґо Ґейко