Так швидко старість поспішає
Заблукала, до когось спізнилась
Не раді їй, нехай обминає
Любов у нас ще не скінчилась
Мало іще у світі прожили
Не встигли навіть долюбити
Молодість свою вже провили
Що нам із старістю робити?
Чужа для нас і не потрібна
Забрати її не має бажання
Нечеканій бурі вона подібна
Невже забере надію останню?
Чому у світі так ведеться?
Неодмінно нас наздоганяє?
Зупинити потрібно здається
Таке творить і сили відбирає?
Бажається її прогнати
Хоч трішки побути молодими
Душа не в змозі того признавати
Лише з виду стаємо старими
Ніхто її не жде і не вітає
Адже вона нас тільки ображає
Ніде не подінемось, чаю дамо
Адже нічого іншого нам не дано
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845818
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.08.2019
автор: Валентина Ярошенко