Колись війна скінчиться ‒ і настане мир.
І птахи звично ключем полетять у вир.
Так, як було раніше, ніколи вже не буде.
І Україна всіх своїх Героїв не забуде.
Вони повернуться в свій рідний край, додому.
Хтось відчуватиме неспокій, травми, втому.
Хтось інакше дивитиметься на життя.
Хтось чутиме імпульсивне серце биття.
Комусь бої безжальні, нічне злощасне пекло будуть снитись.
Хтось зі своїми родичами так і не зможе помиритись.
У когось у вухах пулі та снаряди свистітимуть
Або в очах вогні жовтогарячі миготітимуть.
Колишні бійці з друзями-побратимами будуть зустрічатися,
А історики про причини тих чи інших подій ‒ сперечатися.
В армійців залишаться на пам'ять найрізноманітніші приємні подарунки:
Одяг, обереги, прапори, дитячі малюнки, а в них яскраві візерунки.
Вони знову звично й тихо працюватимуть,
І весело й цікаво відпочиватимуть,
В святкові дні з гідністю носитимуть заслужені державні нагороди,
І розповідатимуть дітям, внукам про свої складні й видовищні пригоди;
Чи приїдуть, стесані війною,
Якийсь час стіною кам'яною
Лежатимуть в палатах, під'єднанні до апаратів,
Замість танків, БМП*, мінометів чи автоматів.
Хтось не втече від гіркої ампутації
Чи від іспитів на реабілітації.
Когось муштруватимуть складні операції
Чи збурюватимуть дії адміністрації.
Когось манитиме у прірву депресія гнітюча
Або збиватиме спонтанно агресія дрімуча.
Хтось не помічатиме майбутніх перспектив
Чи вже не вернеться в свій робочий колектив.
Котрісь повернуться у трунах. Духи літатимуть на небесах.
Для них вогники мерехтітимуть, немовби сяйво на полюсах.
Вони уже не повезуть своїх дітей у школи чи в садочки.
Залишаться тут, там лиш їхні гарні світлі пам'ятні куточки.
Вони відбиватимуться на фото, відео, в думках.
В рідних гіркі солоні сльози блищатимуть на очах.
Компанія вже не почує веселих жартів.
Не буде успішних фінішів, шалених стартів.
Материнське серце стискатиметься несамовито.
Немов його над міцним, колючим дротом перешито.
Не передать її скорботу, цей біль нестерпний,
Страждання наскрізне, гнів та відчай невичерпний.
І ця спустошеність в близьких з роками не минає.
Вона іскристо так кордони всі перетинає.
Хтось в глуху темну ніч заплаче тихо у м'яку подушку,
А хтось спогади часто відмотуватиме, мов котушку.
До жінки та дівчини вже не вернеться справжнє кохання.
Лише шумітиме раз у раз їхнє пронизливе зітхання.
Ніхто не поцілує, та не приголубить,
І вже не скаже, що так сильно-сильно любить.
Донька чи син спитає: «Мамо, коли приїде тато?».
Тремтячий голос скаже: «Він сміливо та завзято
Воював, захищав тебе, мене, нашу Україну,
Не хотів, щоб ворог прийшов сюди й викривив руїну.
Він любив тебе дуже й дуже сильно,
Мріяв, щоб ми всі жили дружно й вільно.
Був розумним, щирим, хоробрим,
Уважним, скромним, чесним, добрим.
Зараз із блакитного неба за нами спостерігає,
З сонечком посміхається, непомітно допомагає.
На жаль, таким складним, надто коротким був татковий маршрут.
Але часточка його залишиться на все життя ось тут»
(М'яко й трепетно вказує на серце,
Де залишилось спогадів озерце,
Які лились туди весело або ж бентежно,
І зачерпувати їх потрібно обережно).
Природа мінливі та прекрасні пейзажі звично малюватиме на сході,
І тільки вітер колихатиме відгуки невимовні: «Ні! Не треба! Годі!».
Порізана земля потроху загоїть свої глибокі рани.
Заметушаться розважальні центри, клуби, кафе й ресторани.
Відкриватимуться нові пам'ятники, плити та скульптури.
Війна віддзеркалюватиметься в усіх обріях культури.
Розтануть, як сніг, пропускні пункти й блокпости,
А магістралі поєднуватимуть мости.
Оживуть майже померлі міста, села та містечка.
На столах запахнуть свіжий хліб, вареники, борщ та гречка.
Закиплять пошарпані підприємства, шахти та заводи.
Діти знову весело та гучно ходитимуть в походи.
Люди відновлюватимуть скалічену інфраструктуру,
Вводитимуть різні незвичні новинки в архітектуру.
Засиплять окопи, рознесуть вміло скріплені бліндажі.
Далекобійники, не боячись, возитимуть вантажі.
Красномовні експонати, клаптики війни, розкинуться в музеях.
Виразні застиглі зображення подій розселяться в галереях.
Про цей хитро розжарений конфлікт твори різних видів та жанрів писатимуть.
Ці спогади в народній пам'яті, неначе гілля верби, тужно звисатимуть.
Таке воно, відлуння війни страшної, гідридної ‒
Репресії руйнівної, злощасної, огидної.
Тисячі живих сторінок пошарпаних або ж навіки втрачених.
Тисячі хвиль часу, слів, можливостей даремно й тупо розтрачених.
БМП ‒ бойова машина піхоти.
21.10.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846058
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 24.08.2019
автор: Оля Тимошенко