Емоції рвут нагору,
Вулкан, який спав рокам — вибух.
Той весь морок, який є у мене,
Постає за мною мов тінь,
Шепче він огидні речі,
Я не слухаю його.
—Ні! Не можуть про мене так говорити.
— Не дивляться вони на мене.
Роками він ходить за мною, мов тінь
З'їдає мою душу, і мій розум.
Його слова вже не дурниця для мене.
Це істина!
Весь світ проти мене,
А я проти них.
Вночі дивлюсь на стіни оббиті матрасом,
У думках те виверження вулкану.
Яке поклало початок розпаду моєї душі.
Не вгадати нікому, що у мене в нутрі.
Що за звір сидить і пожирає мене,
Залишаючи тільки пустую оболонку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846081
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2019
автор: Prahna