Плакала береза, сліз не витирала,
Молода дівчи́на її обіймала.
У очах теж сльози, а на серці туга,
Тіло все морозить, бо нема більш друга.
Ой нема, немає і більше не буде,
Про його береза нагадувать буде.
Захищав коханий матір - Україну
І за неї рідну від ворога згинув.
Буде на могилі прапор майоріти,
Будуть усі люди нести йому квіти.
На останок сонце торкне домовину,
Ой куди ж ти любий! Ой куди ж ти сину!
Покидаєш маму, покидаєш тата,
Маленьку сестричку і рідного брата.
Ти ненакохався, ще неналюбився,
Покинув кохану так й не одружився.
Плакала береза, сліз не витирала,
На могилі гірко кохана ридала.
Хмари небо вкрили, воно почорніло,
Дощі сльози лили, громи гомоніли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2019
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)