Не питай де була! Не скажу! І повір,
не зумієш за зашморг тримати!
Утечу у ліси, як сполоханий звір.
Неможливо насильно кохати.
Я людина проста. І просте все єство.
Хочу дихати і говорити.
Та для тебе однак, нелегке божество.
Не навчився за вік ти любити.
Посадив у темницю, чотири стіни,
а оббивка із оксамиту.
Ти муштруєш думки, і залазиш у сни
та не хочу цього я візиту.
Трішки волі бодай, бо цвіле це життя!
Перепріле роками повітря...
Ти смієшся! овва! ? Та нема каяття!
Доля сіру дістала палітру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846340
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2019
автор: lesi4ka0104