Нічому не вчать
незагоєні рани,
І сила не тане
моральних повій.
Чому, мій народе,
ти любиш оману?
Чом досі брехня
у правиці твоїй?
Навіщо ти молишся
тіням облуди,
Які у свавіллі
не знають кінця?
Народе!
Це ідоли з дубу,
не люди!
І з дубу змайстровано
їхні серця!
Чи ти не дорослий?
Чи глузду немає,
що кличеш до себе
збіговисько лих?
Ти наче і досі
блукаєш Сінаєм,
І виє пустеля
у душах твоїх.
Він годується попелом! Звело його серце обманене, і він не врятує своєї душі, та не скаже: «Хіба не брехня у правиці моїй?» Ісаї, 44
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846418
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 28.08.2019
автор: rutzt