Нюанси войовничого наративу

                                                       [i]    І
«  Ось  то  я!»  [/i]–  позаймало  висоти  
і  видурює  в  нації  час...
У  етері  буває  не  раз,  
об’єднавши  по  фазі  частоти,
резонує  енергія  мас.

Та  лунає  у    басі  фальцету  
і  слащавої  патоки  слів
ейфорія  епохи  Інету.  
У  дуелі  немає  дуету,  
у  війни  не  воєнний  мотив.  

Пам’ятаємо  міфи  і  міти  
у  своїй  історичній  путі.  
Та  «кацапіють»  неуки  діти,  
що  взялися  усім  володіти,  
не  шануючи  мову  і  рід.  

Обирали,  тай  маємо  дулю.  
Невідомо,  куди  нас  несе
на  чолі  із  ватагою  зе...  

Ми  забули  уроки  минулі.  
Із  лайна  виливаємо  кулю,  
і    надіємось,  що  повезе.  

                                                 ІІ
Очищаємо  хати,  подвір’я
і    поля,  і  свої  береги
од  Кощія  і  баби  Яги.  
Та  утерлись  у  наше  довір’я
комедійні  свої  вороги.  

Не  уміємо  –  око  за  око,  
не  кусаються  наші  рої.  
Та  розбоєм  живуть  солов’ї
і  наносить  нам  рани  глибокі
ще  не  вирване  жало  ЗМІї.  

Ще  чекає  погоди  у  неба  
«войовнича  еліта»  чужа.  
Їй  у  бучі  і  миру  не  треба.  

Та  дамо  і  орді  одкоша
і  «еліту»  шлемо  до  Ереба.  
Є  у  нації  инша  душа.  

                                                       ІІІ
Учений  дід  вичитує  осанну  
на  вірність  України...  І  кому?  
Не  розумію...  Може  і  пойму,  
коли  зійдуть  червоні  могікани  
зі  сцени,  пощезають  за  тумани,
за  обрії,  за  межі,  у  пітьму.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846461
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.08.2019
автор: I.Teрен