Гойдає вітерець траву гнучку,
А сторож-клен шепоче оповідки.
Завмерли хмари, наче на гачку,
Хрести-могили тут єдині свідки
І спокій влігся в кожнім закутку.
Вдивляюсь у світлини – знаю всіх –
І молодих, і старших, навіть діток…
Містечко невелике за поріг
Скотилося невидимо в це літо
І свій відхід у кожного, й свій гріх.
І навіть небо, мов тканини шмат,
Розіпнуте високими хрестами,
Ввібрало розпач непомірних втрат,
Сховалося за хмарками-хребтами,
Звільнивши душі від земельних ґрат.
Хрести у небі й на землі – хрести…
Чомусь на цвинтарі завжди спокійно.
Бажання між могил густих брести,
В уяві оживляючи покійних,
І тихо з уст лиш – « Господи прости»…
Блаженний спокій в місці, де всі вільні.
20 серпня 2019
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2019
автор: палома