Ти чуєш, як світ мовчить,
Як дихає чорнотою?
Блаженства, спокуси мить -
Тьма спалює денну хвою.
І попіл, і сонця жар
Цвіркун віднесе на крилах,
І ніч проросте до хмар,
І стане важка, мов брила.
Мовчатиме криком сов
І плюскітом тихим неба,
За шерхіт сухих розмов
Обпалених вітром стебел
Зачепиться торба снів,
Розв"яжеться вузол дива:
І з присмаком кавунів
Комусь наморфіє* слива.
Й у мушельках сновидінь,
В гучному мовчанні ночі
Все денне стає, мов тлінь.
Ти бачиш, он юні очі
Запалює небостав...
То зорі, а чи купави?
Леліють ходою пав,
Мов мавки, лягають в трави.
Сріблястий човняр-дивак
Намащує воском хвилі...
Хтось просто напише - dark,
А хтось заримує милі...
На те вона й тиша тиш,
Щоб казку свою писати,
Про те, як шумить комиш,
Як ніч крадькома до хати
Веде тобі цілий світ
Захований між рядками,
Фрагменти чужих орбіт
І душ чиїхсь пунктограми.
*наморфіє - насниться (авт.)
22.07.2019.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846904
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2019
автор: Ірина Кохан