Розпустила нічка пишні чорні коси,
Замаіла зорі сріблом із води,
Журавлем летіла в місячні покоси,
Колисала тихо всі, рясні плоди.
Бігла собі степом, падала в струмочки,
Горобину трясла у подолок снів,
А над ранок всілась до старої бочки -
В ній зомліло ткала павутиння днів.
Одягала в нього свої пишні коси,
Їх гойдав на ріжках випуклий димок,
Полоскав їх місяць, загорнувши в роси,
Як маїла нічка кошик із думок.
І бринів піснями заблукалий ранок,
Завмирали зорі на небеснім склі,
Теплий та щасливий розцвітав світанок,
Там згрібала нічка всі свої жалі.
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847398
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2019
автор: Леся Утриско