Зажурливо, спершись на тин, стоїть батьківська хата
У вікна заглядає вишня й листатий горіх.
Яка ж вона світла була і на радість багата,
Коли вся родина збиралась на рідний поріг.
Джмелі на подвір’ї гули у засіяних квітах
І жваво цвірінькали днями смішні горобці.
Собака з котом притулялись до баби та діда,
Купаючи дружно свої язики в молоці.
Злетіли роки, мов до вирію білі лелеки,
Позвали старих у небесну і вічну блакить,
По різних дорогах роз’їхались діти далеко.
Замок на дверях тягарем непомірним висить.
Цієї зими дах полатаний став протікати.
Припало давно пилюгою віконце бліде.
Не вийде білити причілок напровесні мати
І батько горище змітати уже прийде.
Хтозна, коли нові господарі за́йдуть до хати,
Чи будуть латати й наводити знову красу.
Тріпоче схвильовано вишня з горіхом листатим.
Стираючи росяну з вікон вечірню сльозу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847469
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2019
автор: Світлана Вітер