Тут море і сонце, і пляжі з людьми без одіння
Тут чайки і лебіді, навіть дельфіни гнучкі...
Тож тих не суджу я, хто в серці плекає надії,
Що мир все міцніше і зникнуть війни дні гіркі.
А серце до плачучих вдів повертається знову,
До діток-сиріт, що ще навіть не бачили тат,
До тих, амуніцію вправно хто ладить військову,
До ярих побоїщ – таких, як і битва за ДАП.
Заділ мій обмежений чітко роками й стражданням,
І безліччю тріщин, які не загояться вже,
Та громадяни́ном лишаюсь, живе що коханням,
Байду́же, на скільки тут доля мене збереже.
Оригінал
Здесь море и солнце, и пляжи с людьми без одежды.
Здесь чайки и лебеди, даже дельфины видны.
И я не сужу, тех кто в сердце питают надежды,
Что мир все прочней и что скоро не будет войны.
Но сердце моё возвращается к плачущим вдовам,
И к маленьким сиротам, даже не видевших пап.
И к тем, кто готовит свое снаряжение к новым,
Сражениям столько же сложным, как битва за ДАП.
Уже мой ресурс ограничен годами и болью,
И множеством трещин, которым увы не зажить.
Но я остаюсь гражданином живущим любовью,
Неважно, как долго, мне здесь остается побыть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847624
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.09.2019
автор: Юрій Шибинський