Я не знаю чому ця жура мене
манить в сад, там де айстровий дим?
Цю мережку осінню для муліне
вкриє осінь листом золотим...
Провокує бажання загадувань
в таємничий бурштиновий край –
незабутній, що кожного дня, бува
зве і зве, мов загублений рай...
Знову впасти в той час, де ми квітли вдвох
у духмяний весни диво цвіт –
як радів, ще невидимий нами, Бог
в пелюстках біло ви́шневих віт.
Пам'ятає душа той серцевий шал –
так доступні були Небеса...
Навіть цей вітерець в мить ту теж согрішав.
В листі жовтім пахуча коса...
Те невимовне щастя зірниць нічних –
супроводжувачі наших мрій.
Незабутній той час – зможеш, пригорни;
не вернуть, спомином хоч зігрій...
10.09.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2019
автор: Променистий менестрель