Заходить сон. Минають ночі
моє зіржавіле вікно.
Хоч і не бачу - маю очі;
на дворі коники регочуть.
Стискає в кайдани нутро.
А я не хочу. Знов - не хочу;
Стрибати променем з книжок.
Навкруги спів. Вони шепочуть.
Шкрябтяться, ластяться, клекочуть,
не відпускатимуть думок.
Вони зі мною. Завжди разом:
вкрадають мрії в голові,
мої вконтролюють образи,
підданим віддають накази,
малюють тіні на стіні.
А я не можу. Більш - не можу;
як серце в ребра грюкотить.
Бідняк вкладає на рогожу,
Зачитується в правду Божу.
Що більша кара - гірша мить.
Стискаю меч. Знімаю прапор.
Останній ранок. Голос стих.
Ми прориваємось за ґрати.
Нараз заграти, заспівати.
Та я... не бачу. Видих. Вдих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847758
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2019
автор: Єва Рубентем