Щедро кроплю словами-ядом вчинки людей,
Бо добре бачити, у кого що не так.
В пустих розмовах убиваю день за днем,
І моторошно так...
Стою в гріхах своїх я по коліна,
Немов загрузла в твані, йду на дно,
Совість, бува, благає: "Зупинися!"
Але, здається, ми уже не заодно.
Щовечора я каюся, а зранку забуваю -
І день отримує від мене темну дань.
Куди веде цей шлях, я добре знаю й боюсь,
Нема прощення там.
Навіщо ж за життя себе душити запахом пороків?
Живити звіра-безувіра у собі?
Варто шукати сили й віри, щоб простити
І полюбити щиро всіх людей землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848001
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.09.2019
автор: Алла Гонда