1
На мене крила спущені, лихої долі крила,
моя від тебе вільною не буде голова.
Перш ніж дзвонити утреню, вечерню подзвонили,
перш ніж звучати радісно, були сумні слова...
В снігу верхи віддалені, мені ви не утішні,
і ти, пташиний щебете, не радуєш мій слух.
І в цьому світі очі вже для мене стали лишні,
і тіло це не треба більш, – його покинув дух.
Ти зникни, вірш безрадісний, пророчий і знаменний,
твоя дзвінка мелодія хай гасне на вустах!
Яку непам'ять бажану несе вона для мене? –
Гадулку* для осліплого, що просить по містах...
2
Не плачу за тим, що безрадісне, марне й розбите
зробилось без тебе життя – мій тягар безконечний;
за тим, що мій день, ледь почавшись, вже смерком покритий,
і марних утіх не приносить мені час безпечний.
Не плачу за собою. Тож хай пусте і жорстоке
життя перепони між нами свої розбудує,
хай будем розлучені й будем завжди одинокі,
мене може навіть розлюбиш і мною згордуєш...
Та тільки би знати, що тут на землі ти ще з нами
живеш і думки мої зможуть до тебе літати,
що дихаєш, дивишся, чуєш – глухими ночами
за світлим вікном ти схиляєшся книгу читати.
3
Кожну ніч у сон незмінно й вірно
йдеш і зостаєшся там аж до зорі.
І години слідують покірно,
як в минулій радісній порі.
Ми обоє маєм крила знову,
знову, люблячи й чекаючи, горим.
– Відведи в імлу передранкову,
бо цей світ мене вже уморив.
Я не хочу з лагідним мовчанням
брати в долі чорний відчай мук,
що злий бог якийсь дає без меж...
Я не хочу бути у ваганнях, –
чи минула смерть, печаль розлук,
чи пройшло минуле, – і майбутнє теж.
*Гадулка – болгарський народний смичковий інструмент,
який використовують для супроводу танців або пісень.
Елисавета Багряна
Requiem
1
Крило на мене спуснато, крило на орис черна,
не ще се вдигнеш никога от моята глава.
Преди да звъннат утринна, звъниха за вечерня,
преди да чуя сватбени, надгробни чух слова...
Далечно бели върхове, не ще ме утешите,
ти, пеене на птиците, не трогваш мой слух.
Ненужни са ми повече на този свят очите,
ненужно ми е тялото, останало без дух.
Махни се, стих нерадостен, прокобящ, неоменен,
звънтящите ти звукове какво ще ми дадат?
Каква забрава жаждана, какво си знес за мене? -
Гъдулката на слепия, що пее край градът...
2
Не плача, задето безрадостен, пуст и прекършен,
без тебе живота ми дълг ще е само и бреме;
задето деня ми, едва-що наченал, се свърши,
и никаква празна утех не носи ми времето.
Не плача за себе си. - Нека, жесток и оскъден,
живота между ни прегради да беше изправил -
да бяхме осъдени вечно отделно да бъдем,
да беше ме даже разлюбил, оставил, забравил...
Но само да знаех, че тук на земята ти още
живееш - и моите литнали мисли те стигат -
че дишаш и гледаш, и чуваш - и в късните нощи
прозорец свети, и бдиш ти наведен над книгата.
3
Всяка нощ насъне неизменно
идваш и оставаш късно до зори.
Часовете се покорно сменят,
както в миналите дни добри.
Ние двама пак сме окрилени,
пак обичащи и чакащи горим.
- Отведи ме призори и мене -
този свят ме вече умори.
Аз не искам с кротко примирение
да поема този черен дял,
с който някой зъл ни бог дари...
Аз не искам земните съмнения:
- няма смърт, разлъка и печал,
няма минало, и бъдеще дори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848127
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2019
автор: Валерій Яковчук