Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.
Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти
оази і проталини душі.
Міняємо пейзажі-акварелі.
Минаємо калюжі-ручаї.
Шукаємо ілюзії свої
як бедуїни раю у пустелі.
Надіємося на свою весну,
на ласки чоловічі і жіночі,
які жага навіює щоночі...
Молюсь за тебе, поки не засну,
і просинаюсь, витерши одну
гірку сльозу, що застилає очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848181
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2019
автор: I.Teрен