Я

Я  ‒  оригінальна,  ласкава,  яскрава,
Принаймні  так  націлена  такою  бути,
Оглянуть  все:  зверху,  знизу,  зліва,  справа,
Важливе  не  проґавити,  та  не  забути,

І  брати  все  максимальне,  приємне  й  точне  від  життя.
Хоча  воно  складне,  хитке  й  примхливе,
Не  ховає  помилок  та  не  презентує  вороття,
Фрагментами  різке  й  несправедливе.

Я  десь  у  чомусь  майже  безпорадна,
І  гнів,  буває,  починає  вогнищем  пекти,
Закручує  незмога  безпощадна,
І  блискавично  хочеться  світ  за  очі  втекти.

Я  не  люблю  виказувати  слабкість,
Бо  сильна,  хоч  десь  і  несмілива.
І  не  люблю  підступність,  грубість,  заздрість.
І  для  мене  кожна  мить  важлива.

Я  не  люблю  базікати  пустого,
Не  кажу,  не  думаю,  не  дію,  якщо  не  бачу  в  цьому  сенсу,
І  стану  незворушного,  густого.
І  як  можу  чимсь  допомогти,  то  не  буду  осторонь  процесу.

Мене  дратує  жалість  деяких  людей:
Так,  особлива,  але  ж  геть  не  бідна,
Байдужість  до  природи  деяких  сімей,
Із  твердженнями  яких  я  геть  не  згідна.

Мене  цікавить  щось  неземне,  небесне:
Гігантські  Всесвіти  та  крихітні  дрібниці,
Щось  таке  тонке,  незриме  та  чудесне,
Різне:  форми,  закони,  рухи  й  таємниці.

Я  не  знаю,  що  таке  кохання,
Та  м'яко  відчуваю,  яка  вона  любов,
Стесую  непотрібне  зітхання
І  прокручую  дорогоцінне  знову  й  знов.

Я  меломанка  й  кіноманка  трішки
І  хвилями  занадто  емоційна:
Не  можу  втриматися  від  усмішки,
В  смаках  стримана  та  традиційна.

Мене  манить  та  чарує  природна  тиша,
Її  обличчя  ніжної  і  в  той  же  час  суворої  краси,
І  магнетичний  скат,  і  непримітна  миша,
І  крапельки  ранкової  сріблястої  блискучої  роси.

Прекрасне  диво,  яке  щоденно  та  безтямно  убиваємо
І  я,  і  ти,  і  ми,  і  ви  своїми  власними  руками,
І  ці  тендітні  мрії  об  бетон  безпощадно  розбиваємо.
Ні,  не  всі,  та  більшість  для  них  всіх  є  брутальними  катами.

Я  не  люблю  у  миті  цій  швидкій  нікому  та  ні  в  чому  заважати,
Поважаю  кожен  вибір,  кожне  слово,  кожен  крок,
І  не  боюся  на  письмі  свої  думки  щодо  усього  виражати,
І  зі  своїх  різких  провалин  вичерпувать  урок.

Так  шкода,  що  так  часу  мало
Дається,  щоб  зрозуміти  все  буття.
Минуло,  є  й  ще  не  настало.
Майну,  мов  блиск,  і  піду  у  небуття.

Я  знаю,  чого  так  сильно  хочу,
До  якої  тягнуся  мети,
Нащо  нерви  байдуже  лоскочу
І  що  іншим  прагну  донести.

Можливо,  моя  творчість,  так,  і  не  надто  здібна,
Але  пишу:  не  можу  не  творити.
До  чистого  ковтка  повітря  вона  подібна:
Наснаги  додає  боротись,  жити.

У  ній  така:  чесна  та  відверта.
І  яким  буде  відлуння,  ні,  уявлення  не  маю;
Десь  поступлива,  а  десь  уперта.
І  претензій  ні  до  кого,  окрім  себе,  ні,  не  маю.

Люблю  шукати  щось  цікаве  та  поєднувати  протилежне:
Складне  щось  і  в  той  же  час  просте.
Думаю,  що  все  взаємозв'язане  і  водночас  незалежне,
І  тьмяне,  і  в  той  же  час  ясне.

Люблю  ловити  радість  у  річці  своїх  друзів
І  теплі,  душевні  та  легкі  розмови.
Не  хочу  зустрічати  підступних  боягузів
І  ковтать  шкідливі,  несмачні  промови.

Так  хочеться  багато  що  побачити  й  почути
На  цій  мінливій  та  вражаючій  Землі,
Переживання  трепетні  та  лагідні  відчути
В  реальності  миттєвій,  а  не  уві  сні.

Коштовності  найбільші  для  мене  ‒  це  родина,
І  час,  який  не  повернути,
І  кожна  справжня,  пам’ятна  та  крута  картина,
Яку  вдалося  розгорнути.

Я  просто  ‒  дівчина  проста
І  хочу  жить  на  повну,  а  не  існувати,
Не  ждать,  та  не  лічить  до  ста,
Пірнати  у  веселку,  і  не  сумувати.

                                                                                                                                                                                                                                                                               05.04.2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848746
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.09.2019
автор: Оля Тимошенко