Її не читали,
І не цитували,
І декілька віршів
В шухляду запхали.
Вона виклала
Всю душу й ревіла.
Вона непочутою
Бути посміла.
Її не читали.
Для кого писала?
Для себе напевно.
І все розірвала.
А просто мовчання
Її погубило.
Усіх читачів...
Та вона їх любила.
Шукала,шукала,
Гукала їх завжди.
І їх обнімала.
А їм треба правди.
А вірші-то просто
Плетіння,драбинка.
До самого неба
Манюнька сходинка.
Читач не почує.
Вона не почута.
Душа заночує
На небі.Припнута
До холоду душ,
Що вона відчувала...
Натомість кожненького
Поцілувала.
Забута дитина,
Спалила всі вірші.
До неба драбина
Спустіла...Найгірші?..
Напевно...Ну що
Вона вміла-писати?!
Летіла на землю
Щоб всіх цілувати.
Не було образи,
Душа не боліла.
Хтось буде читати
Той попіл?Тремтіла
Від холоду тільки
Усенького світу.
Любила усіх.
Дощ старесенький хвірту
Гойдав.Зачепив
Душу, з неба що впала.
І дощик кропив
ВІрші,що поховала.
Відочка Вансель
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848756
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2019
автор: Відочка Вансель