Холодний бриз, що тихо з моря дує

Холодний  бриз,  що  тихо  з  моря  дує
І  розбиває  хвилю  об  скалу,
Можливо  кращу  долю  нам  віщує,
Розказує  історію  свою.

А  там  далеко,  десь  на  горизонті,
Своїм  шляхом  прямують  кораблі.
Навколо  них,  крім  синьої  безодні,
Немає  неба  і  нема  землі.

Шумлять  і  піняться  високі  хвилі,
Вони  не  затихають  ні  на  мить,
Піднятись  вище  хочуть,  та  не  в  силі...
Самотня  чайка  на  воді  сидить.

Одна  сидить,  а  інші  десь  літають,
Над  хвилями  кружляють  в  небесах,
Поживу  на  обід  собі  шукають
У  морі,  що  прозоре  мов  сльоза.

Гаряче  сонце  запалило  небо
І  плавиться  за  морем  горизонт...
Здається,  що  нічого  вже  не  треба,
І  наче  все  навколо  тільки  сон.

Сюди  я  втік  із  сірих  вулиць  міста,
Де  так  багато  бруду  і  людей,
До  місця,  де  пісок  і  море  чисте,
У  пошуку  думок  й  нових  ідей.

21.09.19

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848957
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.09.2019
автор: grotath