Світанок котить сонячну монету,
Блищить у небі, та не зігріває.
І на тонкім гіллі тремтять ранети,
Фатально листя падає у вали.
Хоч вітер з вереснем у дудку грають,
А ми нарізно - вистуджені роси.
Акорди ностальгійні чути арфи,
І світлу ніжність поглинає осінь.
Думок сум*яття хлипає в мінорі,
Та не проходить туга стільки років.
Знов падають ранети у покорі.
Назустріч поспіши, не міряй кроки.
(Картина художника Є.В. Муковніна.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2019
автор: Світлая (Світлана Пирогова)