шапка
з овечої чорної вовни,
зірок повна,
прикотилась і впала звисока
у гостролисті осо́ки
затріпотіли – б`ються в осо́ках зірки,
наче карасики чи окуньки, -
прагнуть ву́стриб дістатися до ріки,
до живої води,
попри гатки і неводи
розшнуровую
на черевиках шнурки:
воду срібну у золотому відерці
несу в лівій руці,
обережно скраю
довгоногим лелекою
босяком ступаю
по густій осоці́́,
де заплутались, як мальки,
і відчаялись достри́бати до ріки
дрібні зірки –
їх проворно виплутують з осоки́
самозрячі мої пальці,
що на правій руці
у срібній воді в золотому відрі
рясно і холодно сяють зорі
стою на кам`яному містку
і навмання
висипаю з відра у річку
зірок скупчення
розбігаються лоном живої Ріки
щасливі зірки -
у безмежних просторах космічні Галактики
…а шапка з овечої чорної вовни
зачепилася на вербі
і колишеться, снами солодкими повна
…за́тишних снів тобі…
21.09.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850026
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2019
автор: Валя Савелюк