ПО ДРАБИНЦІ

Ось  так  буває:  вгору  по  драбинці
Дерешся,  заглядаючи  вперед…
Частіше,  набиваєш  грубі  сИнці,
Із  чорних  смуг  незмінний  трафарет.
Нечасто  доля  солодить  гостинці.
Ревеш,  страждаєш  гірко  наодинці…

Як  пес  зализуєш  пекучі  рани
Та  на  душі  колоїдні  рубці.
Страшніш  усього  –    ближнього  обмани,
Коли  втрачаєш  й  горобця  в  руці…
Як  чорний  вельон  –    довгий  шлейф  омани.
Кому  потрібні  сльози  на  щоці?..

Не  просто  по  драбинці  дні  і  дні.
Щаблі  униз  як  діви  непритомні.
Не  раз  в  падінні  загасиш  вогні,
А  потім  вгору  тягнеш  брили  тонні.
Важливо  не  забути  в  тій  борні:
Лиш  в  світлі  та  любові  дні  вартні.

Зірвешся  вниз  –  спасе  тебе  Всевишній,
І  чорні  смуги  –  для  чужих  та  грішних.
Душі  освітленій  –  дорога  в  леті.
Баласт  залишиться  на  цій  планеті.

               19  серпня  2018
(с)  Валентина  Гуменюк






адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2019
автор: палома