[i] Дещо...
на котячу
тему.[/i]
[youtube]https://youtu.be/talqAYFZBz0[/youtube]
[i][b][color="#44075c"]Ми любимо все швидко майструвати:
щось взяв до рук – й дивись, уже штукар.
Гендлюємо словами не на жарти
й не чуємо минувшини покар.
Ми любимо, коли нас хвалять любо
за гарно зіграну комічну роль…
Та лестощі гравця зведуть до згуби
за втрачений до істини пароль.
Ми любимо казати: самостійні,
все робимо по-своєму вовік!
А на яву у нас – все війни й війни...
Куди ж ідеш, незграбний чоловік?
Ми любимо підчас усе солодке,
й жуємо те, що покладуть нам в рот.
Та врешті жуйка - це… раба колодка –
зайшли в чужий, занедбаний город!
Отак йдемо…. НЕ ПРЯМО – МАНІВЦЯМИ,
бо не тримаєм азимут душі…
Невже у нас нема й не буде тями?
Невже ми гідні назви “малиші’?
Сліпе котя́ - немовби миротворець:
в повіках бачить – благості і мир.
Стурбований лиш істий вогнеборець:
у ритмі серця – вибухи мортир…[/color][/b]
03.10.2019
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850263
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 03.10.2019
автор: Олекса Удайко