Вже доля перші зморшки вишива,
І відпочинку тіло моє просить,
Сльоза частіш на очі наплива –
То осінь інеєм ляга у мої коси.
У казку осені я двері прохилю,
Красою спробую, як слід, насолодитись,
У келихи чарівності наллю,
Щоб нею й маревом, немов вином, упитись.
А коли плодом посміхнеться сад,
Й жартуючи, листочком поцілує,
Думки мене пожурять й звеселять:
Невже в раю такому місце злу є?
12.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850267
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2019
автор: Ганна Верес