На хвилі осені

Дівчинко  із  очима,
як  скло,  вологими,
ти  вже  й  забула,  
як  пахнуть  осінні  рими…
Світ  тебе  ловить,    
обмотуючи  дорогами,
наче  бинтами  
стерильними  і  тугими.

Можна  цей  день  узяти  
і  залпом  випити,
але  від  цього  солодше  
тобі  не  стане.
Цей  сивоокий  дощ,  
наче  пес  не  при́п’ятий,
пробує  зализати  
торішні  рани.

Треться  у  шию  
носом  вологим,  
леститься,
прагне  твого  тепла  
наковтатись  вволю.  
Вся  ця  хандра  осіння  –  
маленька  дещиця
з  того,  що  перепасти  
могло  б  на  долю.

Можна  втекти  від  світу,
замкнутись  в  коконі,
випасти  непомітно  
із  цих  реалій.
Хай  собі  дні,
мов  коні  переполохані,
мчать  попри  тебе  стрімко
все  далі  й  далі.

Можна  весни  чекати,
немов  пробудження,
книгу  перегорнути,
не  прочитавши…
Та  повернути  втрачене
вже  не  здужаєш,
кане  у  Лету
осінь  твоя
назавше.

Тож  пропусти  цю  тугу
крізь  себе  хвилею,
виплачешся  –
і  стане  тобі  світліше!..
Там,  де  душа,  мов  птаха,
впаде  безсилою  –
вибухни  
ві́ршем.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850285
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2019
автор: Наталя Данилюк