- Бабцю Зіну вранці забрали в участок.
- Та не може такого бути, Стефо.
- Та я сама то виділа. Хай пан Біг боронить. Прийшло троє полісменів, найшли свідків, як при вбивстві, їй Богу хрест тобі. Зробили знимки й всьо, пиши пропало. Посадять навічно.
- Не вірю. Та шо ти таке кажеш!
- Я сама за свідка була, от тобі… – (і тут таки перехрестилася)
- І за шо з нев так? Ніц нікому зла не зробила баба. Продавала собі магніти туристам, гроші в кінці дня рахувала й шла додому.
- Та ті ж гроші на крові були.
- Йой, та я тебе прошу там тих грошей, як кіт наплакав.
- А смертей – ні.
- То вона когось вбила? Воно ж старе немічне… Нічого не годна.
- Ну не на пряму, а через во тоті магнеси.
- Як то вона через магніт то зробила?
- А ти думаєш, шо то за назва така «Львівський дощ» та тота «Земля зі Львова».
- Ну придумала собі Зіна, таку дурничку, щоб купляли от і всьо.
- Дурниці мелиш… А те шо вона «мертвої води» набирала й землі з цвинтару в ті магніти сипала, ото то ти знала?
- Йой…
- Кажут, що коли такий магніт попадав до власника, то за певний час він в`яв, як квітка на сонці. Ніц бідний чоловік не хтів. Лікарі розводили руками, а знахарки якісь дурниці говорили про землю або воду.
- Нічого собі..
- Хто зна скільки б ше продала, якби не попало в одну сім’ю чотири штуки зараз. Певно то її жаба грошовита лапками очі закрила.
- А так живеш собі, працюєш: «Доброго дня! І вам Доброго здоров’я!», –
а тут такої шкоди наробила. Добре, що хоч я тих магнітів не рухала…
- Ти то не рухала Олено, але вже по всій Україні понаходили жертв.
Щасливі туристи, купляючи сувенір додому, отримали квиток на той світ.
- Ну і ну, а чого то вона так з ними?
- Зізналася, що то все за чоловіка. Його кажуть якийсь турист три роки тому зарізав на вуличці Сербській. Хлопа злапали й посадили, але від того дня, щось в Зінки в голові й стрелило.
- Чоловіка її то жаль, але ж хіба так мертвого з того світу дістанеш?
- Вона сама зразу ж сказала, тим полісменам, що ненавидить тих приїжджих, бо вони ходять тільки зубами світять, хоч бери й до рани прикладай. А як вечір, то до дівок пристають і людей вбивають.
- Оце так помутніння в голові.
- Ото їй і сказали, а вона як візьметься до них з магнітом в руці і щось про себе бубнить: «Хай би вас земля вкрила», – а далі їй вже рот закрили.
- То її ще й били?
- Та ні. У нас в країні реформа. Хлопчина молодий рота рукою прикрив й на тому все закінчилось. Далі магніти всі забрали, поскладали по коробкам. Зазнимкували й на допит.
- І що ти розказала їм?
- Сама не гірше за мене знаєш, що Зіна десь в жовтні прийшла на ринок з магнітом «Львівський дощ», а далі ще новий вид додала під назвою «Львівська земля». Ото певно їй важко було води з під трупа найти, вона й на новий вид перейшла.
- А де вона то взагалі брала?
- Кажуть, що перша вода – то з-під чоловіка була, а далі вона по сусідах бігала, помагала при тому всьому ділі і воду собі зливала десь по слоїках. А з могилок то не проблема була набрати.
- Невже то так легко працює? Набрав води чи то землі й людина труп?
- Там ще якісь слова треба замовляти було, але їх Зіна не сказала нікому, хіба пробубніла під ніс й, розбивши пляшечку-магніт, випила то пойло до дна. Вона й момент піймала слушний.
- Ото старе дурне…
- І не кажи.
- Отака то історія.
- А далі що буде?
- Та запруть її в тюрмі чи на Кульпарків відправлять.
Бо вона ж після того, як випила почала кричати, що Сатану побачила й він кликав її, махаючи ратицею.
- Як би було сьогодні перше квітня, то б подумала, що то якийсь жарт. Така добра жінка була.
- Чого була? Ше є…
- Але ж вона тої води випила.
- Хто зна, коли її лукавий до себе таки покличе.
- То не скоро може бути.
- Скоро не скоро, але час мені вже йти, бо вон вже покупці підійшли, напевно, хочуть купити магніт на згадку.
© Богдан Кухта
03.10.2019
___________________________________________________
Більше тут - Богдан Кухта (Авторська сторінка)
#Проза, #БогданКухта
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850331
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2019
автор: Kukhta Bohdan