На дворі осіння вітряна ніч, лише пливе місяць по небу.
Стоїть клен на краю воріт, наче на варті і береже наш рід.
Коли вітер загуде, дерево тремтить, крихтить, наче старий дід,
А вітер гасає, шматує, ламає його, як злобний недруг.
Утомиться та притихне на годину і знову далі шумить.
Міцніше і міцніше обіймає гарну істоту природи.
Розлючений, злий, непривітний, могутній і нездатний на вроду.
Розбурханий вітер зриває листя, кидає додолу за мить.
Ламає те бідне заплакане, обшарпане живе дерево.
Ніяк не вгамується, бешкетує, майже все бере у полон.
Стає боязно Землі, кличе покинуті зорі. Вразив "дракон".
Осіння непогода - лихо, печаль і дощі та клопіт людей...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850488
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: Маг Грінчук