Вона чекає в вежі своїй вічно.
Коханого, свого.
Того, що пригорне її до серця ніжно,
Того, хто захистить від злих тих чарів:
Драконів, відьм і грізних упирів.
Того, хто словом лиш одним,
Запалить сонце без таємних ритуалів
Того хто врешті стане "тим самим"
Єдиним, близьким, рідним та коханим
І от вже довго так вона чекає.
Чекатиме завжди напевно.
Але ж усе-таки він є
І десь блукає.
Шукає половинку він свою,
Та стежку- стрічку лісову.
Що вкаже шлях на вежу ту твою...
P.S. Знаю що це навіть віршем назвати неможливо, але все ж... Це моє перше творіння. Тому хочу поділитися ним із вами, та отримати оцінку (Як для першого твору звичайно ж).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850507
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: Redimun