В руках тримаю пригорщу землі,
Яка ввібрала кров і піт і біль…
Татар набіги, ляхи, москалі
На землю нашу перлись звідусіль.
Якщо її стиснути в кулаку,
То з неї кров людська зацебенить,
Стече струмком і виповнить ріку,
Червоним Чорне стане море вмить.
Впродовж віків, впродовж тисячоліть
Вона вбирала кров, як наче воду.
Вдалося в битвах пращурам зуміть
Відвоювати землю і свободу.
Тому тепер для нас вона свята,
Це наша годувальниця і мати.
Та криворіжська каже гопота,
Що має право нею гендлювати.
Ті, хто її загарбати не зміг,
Тепер придбають землю за дола́ри.
Нащадки тих, хто у борні поліг,
Отримають два метри, не гектари…
14.10.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851375
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2019
автор: Мирослав Вересюк