Горда красуня, пишна панянка,
Чорні очиська… Ти ж не циганка?
Чи ворожбитка-- листям гадаєш,
Кинеш додолу — скажеш, не втаїш?
Пустиш туман зухвало ув очі,
Скажеш про те лиш, що сама хочеш.
Я ж тебе знаю без наворожок:
Осені часто між себе схожі.
Ручкою візьмеш зборки спідниці,
Підеш запально у крутаниці.
Одіж барвиста, ярі моністи…
--Де ви, вітри, музики-троїсти?
--Це не останній, осене, вихід,--
Вітер озветься з-за дуба стиха. —
Шквалу даремно ти у нас молиш:
Як загуляєш, лишишся гола.
Тінь твоя стане врешті тобою,
Край чарівний озветься чужбою.
Привиди листь манитимуть в зиму,
Будеш приземна, наче ожина.
Зараз красуня: диво-панянка,
Не ворожбитка і не циганка.
Ти сяйна осінь, вправна майстриня.
Дбай лиш про посаг та повні скрині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851664
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2019
автор: Valentyna_S