За океаном десь так само сонце сходить,
Так само падає і світиться зоря...
Чомусь до мого серця не приходить,
Що це одна і та сама земля
Чомусь гірчить світанок починати
А ніч додому силою зове
Якби завчасу теє було знати,
Якби то було вивчити себе...
Якби то серцю можна наказати
Поводити себе так, як усі...
Могла би щастям все оте назвати
Бо ж маю все, що й мають королі
Якби привичка місце своє знала,
Робила б, що належиться її,
Я б в один голос зі всіма казала:
Людині - в зручностях, а рибі - в глибині
Лечу від дому - серце відриваю,
Тягну той волок до Різдв'яних свят
А вже під Паску з Богом "воскресаю",
Бо скоро знов повернуся назад.
В чужих краях так само сонце сходить
І жовтоока в небі моргає зоря...
Літа ідуть, а спокій не приходить
Мабуть, це - доля, в кожного своя...
Н.Карплюк- Залєсова
18.10.19.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851842
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2019
автор: Надія Карплюк-Залєсова