А я, здається, більше не пишу -
десь розгубилися слова й катрени...
Як і усі завжди кудись спішу,
але вже рими не спішать до мене.
Я їх, здається, бачу уві сні -
вони так часто, може й мимоволі,
лягають гладдю у чиїсь пісні
і так рясніють у чужому полі!
А я, здається, виросла... Мабуть,
вони з дорослими на Ви, здалека...
на свої крила більше не беруть,
тож я тепер сама собі лелека.
Ну що ж, лети! Здіймайся в височінь!
Тебе, чекають все нові вершини!
Всі твої рими - то є твоя тінь,
яка лягає на душі площи́ни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851889
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2019
автор: Ксенія Фуштор