Коли в долині виспиться туман
І сонце прибере його долоні,
Здається, що то був лише обман,
Що я живу в природи дивнім лоні.
Так, я живу не день, не два – роки,
Чекаю ранки із небес багрових,
І гомін тихий слухаю ріки,
І шепіт зір у небі вечоровім.
Я п’ю життя із келиха надій,
Який не може битись чи міліти,
Я жити хочу серед тих подій,
Де є земля, свобода, внуки, діти.
Я п’ю його таким, як воно є,
Його вдихаю теж на повні груди.
Когось воно, як кажуть, «дістає»,
Та то, мабуть, безвольні зовсім люди.
Життя ж – то особливий є маршрут,
Де ти і пасажир і руль у тебе.
Слабкі людці на цім шляху умруть,
Я ж починаю все завжди із себе.
В життя закохана, пройду його не в сні,
Реальність не здолає мене – знаю,
Радітиму і осені, й весні,
І пісні жайвора, що із висот лунає.
6.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851965
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2019
автор: Ганна Верес