❤️Жар палкого поцілунку сп'янив мій розум... Її пухкі губи, ніби облиті медом, вабили мене, як бджолу. Я торкався цього шовкового волосся і вдихав аромат витонченої дівочої шиї. Я стискав у своїх руках тонкі пальці, роздивлявся їх, як квіти навесні... Яке ж непереборне бажання може викликати така....Дівчина!
Моє тіло вдарило струмом. Я завмер. Став каменем: одна рука заклякла на її талії, а інша, тримаючи ті пальці. Очі наповнилися жахом, а з голови наче вимело всі думки. Вона...ВОНА стояла і дивилася просто на мене...моя дівчина! А я в цей час голубив іншу... Що мені робити? Думки почали з'являтися, кілька сотень варіантів пояснень вже уперто перебирав мозок, а я в цей час просто стояв і дивився. Вона теж стояла непорушно... І тільки в її руці шелестів від вітру маленький подарунковий пакуночок... Чорт! У нас річниця! Я піймав її погляд: він був таким...таким...болючим... В її очах зібралося стільки болю, що, мені здалося, із них от-от піде кров. Вона так пронизливо дивилася, що я почув її крик і плач без єдиного звуку і без єдиної сльози. Ця мить здавалася вічною...
А потім...а потім її погляд неначе пройшов крізь мене і розтанув...розтанули всі емоції в тих очах і вже дивитися ніби в пустоту... Пакетик випав з рук, вона...вона пішла далі...наче просто перехожа..і незнайома... Я розкляк. Ці пальці в моїх руках стали такими холодними, а запах чужим, я відійшов від цієї дівчини, яка тепер викликала в мене тільки огиду. Навіть не пам'ятаю, що вона там казала. Для мене вона зникла....
Я підбіг і схопив пакетик, а потім побіг за НЕЮ! За тою, чиє волосся ставало прихистком не тільки в моменти пристрасті, а й в моменти болю.. за тою, чий запах я міг впізнати серед мільйонів... За дівчиною, чиї очі...чиї очі дарували мені кохання і тепло і які могли однією краплею отруйної сльози забрати в мене спокій, а зараз...а.зараз вони знищили мене... Вони одним лише поглядом стали дзеркалом моєї власної душі... відображенням моїх ганебних вчинків... Вони стрельнули в мене кригою серця...
Але її вже не було...вона зникла.. вона зникла так, наче ніколи не існувала. Телефон поза зоною, соціальних мереж не існує, а в квартирі живуть тепер інші люди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852209
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2019
автор: Іля Яр