Про спектакль "Річард III" за п'єсою В. Шекспіра у київському театрі імені Івана Франка. Режисер-постановник - Автанділ Варсімашвілі, в головній ролі - Богдан Бенюк.
Спектакль 19.10.2019
"... Такий бридкий, кульгавий, що й собаки На мене брешуть, як до них наближусь ..." Життя, як відомо, іноді дивно жартує. Зірка театру, кіно і телебачення Богдан Бенюк, який одержав широку популярність як комік і ведучи розважальні шоу, в моєму дитинстві вів "Вечірню казку". Дитячі враження надовго запам'ятовуються. Діти 1980-х років молодші за мене мають ще краще пам'ятати його у цій ролі. І зараз в Мережі можна знайти відео з cимпатичним і очевидно добрим молодиком у вишиванці та шароварах.
Ця роль називалася "казкар-чарівник".
Минули роки, і той самий актор грає Річарда ІІІ. Натхненного брехуна, владолюбця, неодноразового вбивцю і вбивцю дітей (за п'єсою). Та не регулярного й мало різноманітного розважальника малечі, яка запам'ятовує голос і обличчя, але не ім'я, а одну з ролей, успіх у яких свідчить про найвищу майстерність актора. Роль - теж казкаря, але злого чарівника ... І було ж десь написано, що він це гратиме!
Що я зроблю зараз: порівняльну характеристику напівзабутого (але тільки напів-) казкаря-чарівника і Річарда Глостера Останнього Йорка*, побаченого на сцені зовсім нещодавно.
Після будь-якої "Вечірньої казки" діти мають лягати спати у гарному настрої: їм традиційно бажають солодких снів. Ця казка про Річарда Обведи Навколо Пальця - серія нічних кошмарів, химерних та виразних. Сцена спокушення леді Анни**, яка задає тон всього спектаклю, почасти - бійка, почасти - зґвалтування, почасти - танець, а в ній є ще й текст. Це світ, у якому мерці щасливіші за ще живих: вони прокинулися від страшного сну. Кларенса (його грає Остап Ступка) щойно вбили, а йому добре й весело. Він звільнився від страху відомщення за свої гріхи і від страху невідомого після смерті. І лише за тією межею нема більше всезагальної ворожнечі.
"Вечірня казка" йшла у яскравих декораціях казкового лісу (над ширмою або як задник). У неї була дивовижно гарна заспокійлива мультзаставка у стилі народного живопису (точніше - картин Марії Примаченко): злітає чарівний птах, котики гойдають колиску ... Трагедія Річарда III йде в декораціях зруйнованого міста. В глибині - щось схоже на замок, більш-менш нагадування про Тауер. Головна декорація - серія ящиків: вони - і стіл для засідань, і вхід до підземелля, і двері на той світ (і на смітник історії також). Сонце Йорка*** простіше прийняти за величезний повний місяць на нічному небі без зір. Тут немає ніякого свята перемоги родини Йорків, яке зруйнує один із членів цієї родини. Тут є країна, змучена війною**** і ненавистю. І декілька разів проголошено так, щоб бути почутим: нещастя будуть відомщенням за минулі лиходійства.
(Зараз я згадую, і сама дивуюся, який несподіваний, але збіг: сонце Йорка, яке тріумфує, перш, ніж йому закотитися, і ... "сонечко ясне" з "Вечірньої пісні" Кирила Стеценка, яка завершувала ту саму телеказку. Сонечко просять, щоб воно ще не закочувалося, та воно все одно "за гору сідає..."
Казкар з "Вечірньої казки", як йому і годиться, був спокійний. Річард - згусток заразливої енергії. Лиходійської, сексуальної, акторської. Тільки-но ця маленька міцна людина з'являється на сцені посеред сонної картини розорення, стає зрозуміло: він оживить її так, як він це вміє. Він тут - заводіяка і наповнить собою цю картинку. Щоб наприкінці вжахнувся навіть він сам.
У телеказкаря були національний костюм і сопілка. У Річарда є горб і кульгання (як слід за п'єсою*****), але ще в нього є меч. Це меч не воїна, а тирана. Річард спирається на нього, коли ходить. Він простягає меч до глядацької зали і водить ним над головами публіки. Меч - ознака сили, але в даному випадку - злочинної сили. Було б більш очікувано, якби меч з'явився наприкінці, коли Річард має проявити себе як воїн: адже все ж таки до тих пір головна зброя Річарда - це його підступність. Але, оскільки у цьому спектаклі немає битви при Босворті (де був переможений і загинув Річард III), то меч перетворюється на символ жорстокості як опори для хворого розуму мстивого інтригана.
Найголовніше у Річарда - його очі. Живі, бігають, блищать. Очі того, хто постійно задумує якусь шкоду, постійно стежить, чи не почує його хтось, кому не слід чути. А та, кому слід - глядацька зала. Як відомо, Річард ділиться із залою своїми планами і пояснює їх. Зала, хоча все знає, не може видати його іншим персонажам.
Тому (це неприємний, але очікуваний висновок) він робить майже те саме, що робив, коли вів телеказку. Керує іншими учасниками дійства і коментує те, що відбувається. У дитячій казці іноді брали участь ляльки, а іноді - тільки люди-актори. Річард багато грає руками. Глядач бачить, як рухаються його пальці - то він начебто грає на невидимих інструментах, підкорюючи інших своїй музиці; то він начебто лялькар, а від пальців його невидимі нитки тягнуться до маріонеток...
Але телеказкар вже має визнану владу над іншими персонажами, як дорослий серед дітей. Він уже головний і не прагне якось змінити своє становище на краще. Наскільки можливо, він спрямовує дію казки до щасливого фіналу, тобто - до блага для тих персонажів, хто на це заслуговує, а не свого (тому ми кажемо, що він - добрий казкар). Річард не задоволений своїм місцем на початку п'єси, а ображений ним, і прагне таємну владу перетворити на явну, королівську. І інших персонажів він усуває як перешкоди (що ми, звичайно, знаємо, але це пояснення, чому ми кажемо, що він - злий чарівник).
Головна художня вільність спектаклю. Нам пропонують об'єднання "Річарда III" і "Макбета": перед глядачем - лиходійська закохана парочка. Справа у леді Анні. Як Річардові вдалося її спокусити? Відповідь, запропонована в цьому спектаклі: він пообіцяв їй трон. Не словами - тільки жестами, які доповнюють текст п'єси. Анна не менш владолюбна, ніж усі інші, тим більше, що поразка у війні зруйнувала її життя. У подальшому вона стає співучасницею Річарда - не те, щоб вона вбивала разом з ним чи надихала його на лиходійства, але вона знає його плани і цілком їх підтримує. Це дуже помітний відхід від п'єси, де Анна - одна з безвинних жертв, але є ще значніший: не лише Анна любить Річарда, але й Річард любить Анну. Напевно, це складається не одразу: якщо з ним Анна, він вже не самотній. Хоча є ще спільник Бекінгем, Анна, як кохана жінка, все ж ближча: її Річард підносить разом із собою. Але владу Річард любить більше, ніж Анну. Колись він має вбити і дружину, щоб замінити її на принцесу Єлизавету Йоркську. І страждає: повернулася його самотність.
Ну, і нащо так спотворили бідну леді Анну? Гадаю, що можу пояснити. У цьому спектаклі на сцені ніяк не з'являються "принци в Тауері" - небожі Річарда, сини його брата, короля Едварда ІV, яких Річард (за п'єсою ******) вбиває, щоб захопити владу (тобто повідомлено, що їх вбито за його наказом, але на сцені вони не з'являються, на відміну від п'єси, де для них є ролі). Тому увага глядачів до головного лиходійства Річарда (за п'єсою) зменшується. Потрібна нова головна жертва, нею і стає Анна. У цьому ж і покарання Річарда. Граф Річмонд, майбутній король Генріх VII, який переміг Річарда у битві при Босворті, у цьому спектаклі не може бути знаряддям вищого правосуддя, тому що (і за п'єсою, і історично) він вдирається з-за кордону. Крім того, Річмонд як новий учасник спектаклю, який з'являється незадовго до фіналу, відволікав би увагу від Річарда. Це, слід визнати заради точності, не перший випадок, коли при постановці "Річарда ІІІ" відмовляються від появи майбутнього Генріха VII. Та Річарда має спостигнути відплата. Вона в тому, що в ролі негідника він вже не може зупинитись. Після стількох обманів і вбивств йому залишається тільки загибель. Знамените фінальне "Все царство за коня!" в спектаклі є, тому що воно має бути, але лунає не в битві. Річардові не дозволено битися і нема куди втікати - від себе.
...А потім чарівник перетворюється ще раз. Актор виходить на поклони, ще в костюмі Річарда - легендарного лиходія, але без належного за п'єсою кульгання. Очі його - живі, блищать, в них є щастя, та зникла злоба. І хочеться відбити собі долоні...
*Йорки - англійська королівська династія, до якої належав Річард III.
** Леді Анна - Анна Невілл, дочка графа Уоріка і удова принца Едварда Ланкастерського. Її другим чоловіком був Річард III; за шекспірівською п'єсою він вбив до того її свекра, короля Генріха VI з династії Ланкастерів, та був одним з убивць її чоловіка, але після цього вмовляє її стати його дружиною.
*** Сонце Йорка - геральдичний символ родини Йорків, зокрема - короля Едварда IV, старшого брата Георга, герцога Кларенса, та Річарда III.
**** Маються на увазі війни Червоної та Білої троянд в Англії (1455-1485 рр.) Червона троянда - символ родини Ланкастерів, Біла - родини Йорків.
*****У шекспірівській п'єсі, відповідно до її джерела - "Історії Річарда III" сера Томаса Мора -Річарда зображено кульгавим горбанем. Відкриття залишків історичного Річарда III показало, що він мав одне плече вище за інше.
******Як відомо, не всі історики погоджуються, що Річард справді звелів вбити принців і навіть що їх взагалі було вбито - це одна зі знаменитих історичних дискусій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852539
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2019
автор: Валентина Ржевская