Присвята медсестрам,
захисницям, які
загинули на сході)
***
Пізньою весною, в квітучім садочку,
Вишивала ненька, донечці сорочку,
Там оберіг роду - маки червоненькі,
Біля них листочки, ніжні зелененькі,
Все від злого ока і думок гнівливих,
Символ - пам`ять роду, всіх бійців загиблих.
Припікало сонце, матінці на плечі,
Душеньку втішали лепети лелечі,
І по вишиванці синенькі волошки,
Хоч й пристала нині, вишию, ще трошки.
В жіночій сорочці, цвіт - символ вірності,
Краси душевної, тепла й ніжності,
Лозу виноградну, як знак родючості,
А грона багаті, для щастя й радості.
Увірвався вітер до саду вразливо,
Доня привіталась, сказала сміливо,
-Ой, піду я ненько, на схід воювати,
Зісковзнула голка, заплакала мати.
Що ж ти, до заручин, готова сорочка,
Й стрічки прив`язала до твого віночка,
Рушники вже вишиті, то ж на весілля,
Може ж закінчиться московське свавілля?
Чи й думала мати дівча – патріотка?
Хоч згадка про діда - у шафі пілотка,
Крики й умовляння, – Не йди, не йди, доню,
В ніжних очах сльози, цілунки в долоню.
-Я вже й придивлялась, на весільну сукню,
Куди, поспішаєш, це ж життя в безодню!
Весь пташиний щебет, замовк на хвилину,
Обіймала ненька, як малу дитину,
Ні, не проводжала, лиш вслід подивилась,
Ой, коли ж зросла? Біль у серці… змирилась.
Чорні пливли хмари, вдалину, до сход,
Думи ніби в річці, не знаючи броду,
Змарніле обличчя, сива голівонька,
Та й чому сьогодні, все не дзвонить донька?
Так вночі гриміло, розгулявся вихор,
Ранком небо сіре, падав дощик тихо,
Мабуть втішав душу, ніченьку не спала,
Думками до сходу, біду відчувала.
То помилка осені, чом впало листя?
Молитву читала, донечко озвися!
У віконце стук,, то молода пташина,
Надіслала звістку, здригнулась хатина,
Ота клята куля, серце зупинила,
Вона ж молоденька, в чому завинила?
Красуня- дівчина, в білому халаті,
В надії на щастя, всі думки крилаті.
Тіло заніміло, тягнулось до світла,
Сили покидають, вдихає повітря,
Ні не може бути! Скажи нащо Боже?
Ти забрав дитину, так робить не гоже!
Пішла ж боронити, свою Батьківщину,
Тож спасати воїнів- чиюсь дитину!
Більше п`яти років ворони літають,
А безвинні люди, бідують, страждають.
Все село зібралось, припадало в горі,
У журбі спинилися, всі хвилі в морі.
Віра в щасті жити, зна прийде розплата,
Ніяк не обійде кремлівського ката.
По небу безкраїм, летіла лелека,
Не вернеться птаха, дорога далека,
У чорній хустині, мовить мати долі,
Та це ж ангелятко, хтіло мати волю.
Хіба ж, ото гріх, як любить землю рідну?
Загинула донечка за Україну.
Жовтень 2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2019
автор: Ніна Незламна