Бачиш, осінь стає на ребро, зависає у мричі,
Розтуляє холодні вуста золота глибина,
Щоб ковтнути її, мов монету, провісницю мрій, чи
Заборговану сплату, услід чортихнувшися тричі,
Аж допоки вона неквапливо дістанеться дна.
День торкається дна, уповільнює дотики й тіні,
Чорні лиштви гілок обтинає вкорочений час;
Дим з'їдає туман, і горять величини постійні
Голубих ліхтарів, і вітри напинають на стіни
З мідяками й дукатами жовті зім'яті хустини,
Заглядаючи в вікна — це зими розшукують нас.
25.10.2019, Харків
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852606
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2019
автор: Єлена Дорофієвська