Хто ти є? Чиїсь малюєш баньки
чи гортаєш ноти хорові?
З тебе не спаде цукрова банка
на твоїй кошлатій голові.
Ляшка, українка чи албанка?
Я тебе вивчаю, мов спудей.
З тебе не спаде цукрова банка.
Ну хіба сукенка ще спаде.
Взяла і пішла отак – з ва-банка.
В сутінках – дивацький силует.
З тебе не спаде цукрова банка,
що в думки вселила силу й лет.
Банка причаїлася, мов кицька,
в поміждашші львівських черепиць,
високо, аби ніхто не тицькав.
Слухає. А ринва – все рипить.
Наче печериці, черепиці
пнуться ввись, виклянчуючи злив.
Ти й цукрова банка – мов дві киці.
Як на вас глядіти й бути злим?
Наче – мимолітна забаганка.
Наче в цім – нічого, щоб аж аж!..
Краще діадем, цукрова банка
вписується в профіль і в пейзаж.
Добре, що не вилізла ще боком.
Виповзла на голову й сидить.
Вічність банка милувала б око,
мов семірамідові сади.
Ще й аби в годинник час не бамкав...
Нащо той очіпок чи берет?
З тебе не спаде цукрова банка.
Як і Львів – ніхто не відбере.
© Сашко Обрій.
* на вірш надихнула світлинка подруги Карини Довгань😅
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852638
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2019
автор: Олександр Обрій