[b]Леонід Луговий[/b]
[i][b] «Дикі маки» [/b][/i]
Видавець О.О.Євенок
[u]Житомир -2019[/u]
[i] (Об’єм – 124 стор.)
(Наклад – 120 прим.[/i])
Десь читав, що критика має два піджанри – пре-критика і пост-критика.
Пре-критику пишуть ще до того, як книга вийшла. Така рецензія є актуальною і тому має бути швидкою, оперативною. Вона має розрекламувати чи порекомендувати майбутню книгу, познайомити з нею потенційного читача, зацікавити його. Пре-критика не обов’язково мусить бути хвалебною. Пам’ятаю, як в семидесятих роках минулого століття (ох, який же я старий) у всіх тодішніх ЗМІ писалося і говорилося: «Солженицына мы не читали, но глубоко осуждаем!», після чого кожен намагався прочитати самвидавський «Архипелаг ГУЛАГ» на напівпрозорих цигаркових листках з машинописним текстом з нерозбірливим примітивним шрифтом.
Пост-критика передбачає розгляд твору вже після його публікації. Це критичний відгук, що містить аналіз і оцінку. Обговорення може тривати без поспіху, розбір проводиться з різних кутів зору з опорою на критичні літературознавчі канони. Пост-критика не завжди має бути розгромною і вбивчою. Більшість людей сприймає слово «критика» як засудження, лайку. Але критика може бути доброзичливою: не штовхати або калічити письменницьке самолюбство, а навпаки – покращувати, мотивувати автора.
Пропоную свою невеличку рецензію, що писалася ще пів-року тому, як пре-критика, але може бути і пост-критикою гарно зробленої книги «Дикі маки». Це збірка віршів чудового поета Леоніда Лугового.
--------------
[i] [b] «В висотах не відшукуючи слави»[/b][/i]
На сайті «Клуб Поезії» Леонід Луговий відомий під ніком Новоградець.
Перш за все я звернув увагу на досконале володіння цим автором поетичною технікою. В відчутті ритміки, дотриманні римування, розумінні матеріалу ─ видно руку майстра.
В першому ж наугад вибраному вірші моє око вихопило цю строфу:
Густіють, повзуть таємниче
[i] Молочні тумани з боліт,
І манить, знайти себе кличе
Ніким ще не бачений цвіт.[/i]
(«Цвіт папороті»)
Гарно! За один вечір перечитав всі вірші Леоніда Лугового. А потім деякі перечитував знов і знов.
Кожен вірш Леоніда Лугового, сприймається як епізод з історії його життя. Всі епізоди-вірші чимось подібні, чимось різні. Різняться вони тематично і жанрово. В Леоніда Лугового є громадянська і воєнна, пейзажна і любовна
лірика, патріотичні і філософські вірші, присвяти людям і вірші про тварин.
Ось строфа із вірша воєнної лірики:
[i]Ми знаємо - чиїсь погаснуть зорі,
Не кожен з нас повернеться з війни,
І знає ворог - смерть блукає поряд,
Коли у нас заводять двигуни.[/i]
(«26-й артбригаді»)
А як зримо змальовано пейзаж в цих рядках:
[i] Піднявся над обрієм місяць,
Синіє уже далечінь,
В вечірньому стихлому лісі
Лягає під соснами тінь.[/i]
(«Цвіт папороті»)
А ось в одній строфі мікст опису пейзажу і лірики кохання:
[i]Хай вечір у хмарах, і ти без прикрас,
Але все так само, все знову для нас:
Та сама полянка, той самий струмок
І знову з багаття куриться димок.[/i]
(«Полянка»)
Споріднює всі вірші поета особливий авторський погляд, основний акцент якого робиться на передаванні емоційних станів. (А що є Поезія, як не ліричне висловлювання від першої особи?) При цьому автор нікого не наслідує. В нього свій особливий почерк. Потік почуттів, складні емоційні переживання, невловимі стани ліричного героя, автор може відтворювати навіть без означення мотивів і причин. Таку лірику часто називають сугестивною.
[i] Коли в нічному небі догорить
Моя зоря, промчавши небосхилом,
Подумаю в свою останню мить -
Вона із тих, які для вас світили.
Не спіймана у ями чорних дір,
В висотах не відшукуючи слави,
Іде моя - одна з найменших зір,
Між інших, іменитих і яскравих.[/i]
(«Коли в нічному небі догорить»)
Кожен з сучасних авторів як уміє висловлює всеохопну тугу буття, пояснює її різними причинами, називає різними іменами і шукає різних шляхів її
компенсації. В Леоніда Лугового цю тугу я відчуваю в віршах про необ’явлену російсько-українську війну, яка триває вже котрий рік.
[i]Тепер не нам цвітуть каштани -
Ми полягли у тій війні.
І лиш пташиними клинами
Летим над вами навесні.[/i]
(«Не нам розквітнули каштани…»)
Деякі вірші Леоніда Лугового своїм трагізмом вражають до сліз, до болю:
[i] Чекай - і я буду тихенько ночами
Приходити в сни крізь тумани і сніг,
Тоді, під Луганськом, любов твою, мамо,
Снаряд відібрати осколком не зміг.[/i]
(«Я чую твій голос»)
Ментальний, психічний, фізичний досвіди проходять через поета, як через фільтр і виливаються в поезію.
[i]Змінилась курява болотом
І не один ліг побратим,
І ротний, списаний трьохсотим,
Давно замінений новим.
А за сніжинками, на фото,
Спостерігає в бліндажі
Мала улюблениця роти,
На вогневому рубежі.[/i]
(«Фото»)
покаліптичні мотиви звучать без надриву, хоч і з вистражданим, якимось стоїчним трагізмом».
[i] Вже відбито ворожі атаки,
Вже на схід розміновано шлях -
І цвітуть над окопами маки
На притихлих, південних полях.
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись[/i].
(«Червоні маки»)
Вірші Леоніда Лугового воєнної тематики ─ як спалахи болю, як крик душі, як протест проти несправедливості і жорстокості життя.
[i]Могил безіменних і трун перед строєм
Достатньо принесла війна,
Та тільки твою похоронну героя
Писати не зміг старшина.
Ти там, десь далеко, була ще живою
На правому схилі Дніпра
І навіть ще котик домашній з тобою
Погратись хотів, медсестра.
А тут вже бійці відвернулись похмуро -
Бувалі не викажуть сліз,
Лиш поруч зі шляхом, від вибуху ПТУРа,
Посипався іній з беріз.[/i]
(«Сабіні Галицькій»)
Поезія Леоніда Лугового проста в сприйнятті. Вона не обтяжена вичурними літературними прийомами, не блудить в чагарях вторинних смислових значень, не хизується естетичною ускладненістю і зашифрованою образністю. Але в цьому її і найбільша цінність, бо вона торкається серця кожного.
----------------
25.04.19
Євмен Бардаков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852720
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2019
автор: Віктор Ох