Вік прожили, дітей у двох зростили
Ділили навпіл радощі й жалі
А в старості уже, горшки побили
І враз минуле згинуло в імлі.
Чому в житті отак воно буває?
Із молоду щасливі у бутті,
А потім , наче клином розриває,
Й розходяться урізнобіч путі.
Можливо жінка, що відчула волю,
Від гніту тих обов’язків святих.
Відважилась змінити свою долю
Та й залишилася ні в тих , ні в цих.
Можливо він не зміг ніяк змиритись,
Що рушиться звичайний ритм життя.
Відважився з минулим розлучитись,
Й полишити його на забуття.
Бувають у житті жорстокі драми.
Любов і ненависть лише за крок.
Не дай Бог, будь кому, якщо з роками,
На старість фатум «подарує» шок.
Він сам, вона самотньою лишилась
Кривава рана для обох сердець.
Розлука обопільно окошилась
Бо крок за кроком ближчає кінець.
Та долю вороними не об’їдеш
Невідворотний фатум не минеш
Світ – за очі , але за ними підеш.
І що призначено те і пройдеш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852744
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2019
автор: євген уткін