[i]За мною гналися тисячу псів дуже голодних. Я заховався у говорильню, а вони там. Я виліз на дерево, а вони його вже підгризають. Я з дерева по драбині забрався на найближчу хмару.
А вони мені знизу тикають :
-Ти...Ти...Ти...Ти... Від нас нікуди не втечеш... Ми - стрілки і мітки годинника. Краще заміни батарейку - ми станемо добріші до Тебе, допоможемо якось Тобі. Будемо твоєю охороною. Ти...Ти...Ти...Ти...Ти можеш...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853314
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2019
автор: Мандрівник