Відправився потяг самотній зі станції Н,
У цій порожнечі лиш криком зігріється трохи.
Хоч поруч і безліч облич, голосів та імен,
По суті, він сам, в цьому шумі життя одинокий.
Він мчить уперед, миготять фотографії днів,
Зростає і швидкість, і кількість його пасажирів.
Мозаїка відчаю й сміху, мовчання і слів,
І не на тих він життєвій свій час розтранжирить.
Хоч тисячі ніг витруть бруд об його килимки,
І сотні похвал дзвенітимуть тут кришталево,
І в натовпі, і у стінах цей потяг – один,
Самотньо плететься на станцію С, на кінцеву…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853492
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.11.2019
автор: Настя Рошка