Під мостами живемо, ховаємо вулиць початки,
Налаштовані прясти історію з крапель дощу.
У тумані стоять чи то хлопчики, чи то дівчатка,
Кожен хоче додати до плетива нитку свою.
Та мереживо, сплетене іншими, змін не приймає,
Бо стежок забагато і так, та хто ж ними йде?
Невибагливе людство, що завжди усе пробачає,
Чи колона пітьми, що ховає обличчя бліде?
Хибні кроки камінням лягають в порожню безодню,
Приростають корінням до паростків свіжого дня.
Обіцянки не гріють, життя знову стало холодним,
Догорає під сонцем зіпсована часом стерня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853534
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.11.2019
автор: Юлія Рябенко