Так оце вона, холодна осінь?
З вітром злим і проливним дощем.
Ми таку її не знали досі,
Тож за золотою – біль і щем.
Сумно, як зрива останнє листя,
І несе по зораній ріллі.
А холодні сльози з срібним блиском,
Прилипають в чорному гіллі.
Стиха каркне ворон в яворині,
Цвіркнуть із – під стріхи горобці.
Лиш земля такій радіє днині,
Мов тримає зиму у руці.
Бо ж дощі її напоять вволю,
А сніги укриють з краю в край.
Бо важливу дуже має долю,
Дать в жнива дорідний урожай.
03.11.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853613
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.11.2019
автор: Валентина Рубан